У справі розвитку телеграфів Росія намагалася не відставати від інших європейських держав. Перша телеграфна лінія - Царскосельская - проведена була в 1843 році, а потім розширення телеграфної мережі йшло досить швидко. Правительство намагалося, по можливості, зосередити ця справа у своїх руках, і якщо не вважати одиничних концесій, виданих приватним підприємцям на такі телеграфні підприємства, які мають самостійний характер, як, наприклад, пристрій підводного телеграфу між Росією, Данією й Швецією або пристрій індо-європейської телеграфної лінії, те вся інша мережа телеграфних ліній перебуває у віданні правительства.

Хоча при будівлі залізниць приватними підприємцями останні влаштовували також телеграфні лінії уздовж цих доріг, але експлуатація й ці лінії перебуває під особливим наглядом правительства. Таким чином, фактично й пошта, і телеграф усюди зробилися державною регалією.

Цей результат залежав від декількох причин. По-перше, для успіху поштово-телеграфної справи потрібна впевненість кожного в тім, що повідомлення буде вироблятися правильно й безперервно, а таку впевненість може дати тільки гарантія урядової влади. Потім, пошті й телеграфу довіряються занадто важливі інтереси, щоб ці засоби повідомлення можна було залишати в руках приватних осіб або навіть суспільств.

Нарешті, втручання приватної заповзятливості в цю справу представляється небажаним і тому, що приватний підприємець завжди ставить на перший план матеріальні вигоди; тим часом з поштовими й телеграфними повідомленнями тісно зв'язуються завдання культурні, і заради здійснення цих завдань може виникнути необхідність у такому здешевленні користування поштою й телеграфом, на яке може зважитися тільки держава, а не приватний підприємець. Питання про таксу за користування поштою й телеграфом представляє для рішення досить більші труднощі. Незручності можуть виникнути як від занадто низької такси, так і від занадто високої