В 1887 році видано було высочайше затверджену думку Державної Ради про те, що правительству належить руководительство діями залізниць у сфері тарифів; у наступному році пішло найвище веління, щоб тарифна справа залізниць бути цілком передано в Міністерство фінансів, і, нарешті, в 1889 році опубліковане положення про залізничні тарифи й про установи по тарифних справах.
В основі цього заходу лежала одна важлива й плідна думка, а саме, що при складанні залізничних тарифів повинні бути обгороджені від збитку інтереси торгівлі, промисловості, населення й скарбниці. Разом з тим правительство початок викуповувати приватні залізниці, почасти користуючись настанням строку викупу, почасти за спеціальною згодою з акціонерами, а ті суспільства, які залишилися при своїх лініях, погодилися внести в устави істотні зміни на користь скарбниці.
Нова залізнична політика протягом останнього десятиліття проводиться настільки рішуче й неухильно, що в цей час близько 70% мережі магістральних залізниць перебуває безпосередньо в руках скарбниці, а над іншими дорогами, що належать акціонерним товариствам, правительство має постійний нагляд як у тарифному, так і у фінансовому відношенні. І вся мережа не тільки не жадає від скарбниці ніяких жертв, але в останні три роки приносить чистий прибуток
Шістдесятирічний досвід експлуатації залізниць за кордоном і в нас дає досить вказівок, щоб відповістити на запитання про те, як краще вести залізнична справа - чи безпосередньо урядовим керуванням або ж за посередництвом приватних підприємців. У залізничній справі, як ми бачили, зосереджується й перехрещується така маса різноманітних і важливих інтересів, що залишати дороги в безконтрольному веденні приватних підприємців представляється вкрай ризикованим.